Адам-Мефодій Кисіль народився близько 1600 року, у сім'ї місцевих шляхтичів Григорія та Феодори. Перші уроки життя, а з ними і паростки православної віри, цей майбутній найславетніший представник свого роду, отримав від матері – глибоко віруючої християнки та майбутньої ігумені.
З юного віку він став студентом Замойської академії, де під проводом прославлених вчених і відомого у той час православного просвітителя Касіяна Саковича здобув першокласну освіту. Згодом юний Кисіль прославляється як хоробрий воїн у боях під Хотином і у війнах проти шведів у Прусії, де під керівництвом гетьманів Жолкевського та Конєцпольського очолює гусарський полк.



Близько десяти років Адам, як цивільна особа управляє своїм родовим помістям у Низкиничах. Після смерті короля Сигизмунда ІІІ він у всій повноті розкриває свій політичний талант. У 1632 році під час безкоролів'я його обирають "каптуровим суддею", а в часи правління Володислава ІV він потрапляє у коло його довірених осіб, стає королівським дворянином, в обов'язки якого входили доручення важливого державного значення.
Неодноразово Кисіль очолював дипломатичну місію до Російського двору. Він хотів залучити Росію до спільних дій проти турків і кримських татар. Протягом 14 років він намагався замирити розлютоване економічними та релігійними утисками запорізьке козацтво.
У часи визвольних змагань без його безпосередньої участі не затверджувалося жодного важливого договору чи документу.
До останнього подиху дипломат бажав примирити Польську корону з Українським Гетьманатом. Така активна діяльність підносить незначного раніше шляхтича до небувалих висот.
Той, що у спадщину отримав 37 дворів, під кінець свого життя у ранзі сенатора та Київського воєводи володів 65-ма селами та містечками, незліченною кількістю земель, замків, млинів та господарств, річний дохід з яких дорівнював третині бюджету королівського двору.



Глибоковідданий Православ'ю шляхтич очолює захиснииків своєї віри, на сеймах гаряче виступає з закликом примирення, проти гноблення Східної Церкви. Це йому доручалось передання багатої Жидичинської архімандрії від уніатів православному духовенству. Він виступає також як душеприкажчик святителя Петра Могили, опікуючись матеріальним станом заснованої покійним Києво-Могилянської Академії.
В одній з передмов до "Цвітної Тріоді" присвяченої воєводі, видавець написав: "Вельможність Ваша любить читати Св. Писання й спів церковних гімнів, для чого й тримаєте при собі духовних отців-іноків і будуєте для них затишні монастирі".
Дійсно, не словом, а ділом український магнат за походженням, але польський сенатор за посадою, для Православної церкви на Україні зробив більше ніж будь-хто у тому часі. Саме його стараннями на нашій землі народилось три чернечі обителі, що стали живим доказом апостольського християнства, бо повстали останні понад півстоліття після підписання Брестської унії, коли тут лютувало уніатське та католицьке духовенство, що знаходило підтримку в короля і його переважної більшості шляхетних підданих.
Відомо, що перша обитель виникла у 1642 році, коли в помістя Максаки згодились переселитися ченці, що несли свої подвиги біля міста Трубчевська. Згодом до братії приєднався відомий автор "Четьїх-Міней" святитель Димитрій Туптало, а монастир до самого 1930 року – часу свого закриття, відіграватиме роль важливого осередку церковного життя на Чернігівщині.
Для своєї матері Феодори, яка в чернецтві прийняла ім'я Єфросинії, вдячним сином у 1646 році був заснований Могилинський монастир, де остання до кінця своїх днів несла послух в сані ігумені. Проіснував він до 1838 року, а сам комплекс будівель зник у полум'ї Першої світової війни.
Адам Кисіль завершив свої земні дні на 53-му році життя й був похований згідно заповіту в приділі Св. Георгія точніше у склепі, що знаходився під ним.
В Успенському храмі вдова воєводи Анастасія звела величний пам’ятник. Під погруддям Адама Киселя розміщені дві мармурові плити на яких викарбувано:
«Племіннику з братом і матері недавно могили ти сипав зі мною, муже милий. Тепер тут, на що я зосталась? Щоб тобі могилу висипала. Мені ж хто висипе?.. Зосталась я сама. Не скриє мене з мужем яма одна.
Одне тіло була я з тобою; твоє лежить тут у гробі, а чого не моє? Розлуку з тобою влаштувала мені смерть. Вперед тебе, як голову взяла, а закінчить уже мною. І тоді в моїй сердечній рані біль, який терплю, пекти перестане».
«Перехожий! Зупинися, читай.
Цей мармур криє славного потомка роду Святольда, славу і опору держави – Адама з Брусилова Киселя, що був каштеляном чернігівським, потім воєводою брацлавським і київським, мужа, що відзначився у боях твердістю та далекоглядністю. Переможця у боях при Сигизмунді, а в часи Володислава – уславленого у справах проти Москви. Будучи послом у Москві, він вговорив царя дати клятвене заручення на вірність укладеному договору про приєднання до королівства Сіверського князівства і як правитель його, зі славою підтримував у ньому порядок. Відзначився під Хотином проти турків, у Прусії проти шведів... Життєва нитка пересічена смертю в Брестському поході 3 травня 1653 року, на 53-му році життя.
Я бажала, аби ти знав, про це. Будь же здоровий! Плач про втрату цього знаменитого мужа, котрого оплакую я разом з його достойними громадянами. І нехай його життя буде прикладом для тебе".