В день Преображення 19 серпня 1869 року вперше відчинила двері церква в Старій Вижівці, яку так і назвали – Преображенська. До церковного приходу в ті далекі часи належали, крім Старої Вижівки,  ще й Нова Вижва, Галина Воля, Брідки,  частина Борзової. Храм було споруджено з дерева, на кам’яному фундаменті. В такому вигляді він існує і донині. Рідкісною є дзвіниця, яка збудована за особливим типом, що не часто зустрічається на Волині. Вона мала шість дзвонів, що були вилиті з доброякісного металу і мали дуже мелодійний звук. Цей звук скликав прихожан як у свята, так і під час пожеж. Для цього дзвонили у спеціальний дзвін, який називали «гвалтовим».     

Та не судилося дзвонам-старожилам прикрашати дзвіницю до сьогоднішнього дня. Жадоба до грошей знищила їх. У роки першої світової війни поклали на них очі австро-німецькі окупанти. Прихожани на чолі з старостою темної ночі зняли дзвони, перевезли їх на кладовище, де опустили у заздалегідь викопані ями. Але невдовзі староста Паримончук разом з дяком продав їх іноземцям за бочку рому. Прихожани довго згадували цей вчинок навіть після смерті старости.    Старі люди розповідають, що при церкві існувала приходська школа. Тривалий час вчителював у ній місцевий житель Антон Гаврилюк. Коли селище було під владою Польщі, то вчителі в основному були приїжджі. У роки Великої Вітчизняної війни школа згоріла.    

Під час військових дій богослужіння у храмі проводилось рідко. Оскільки дзвонів уже не було, то замість них дзвонили у велику залізну рейку. На церковному дворі було поховано декількох  місцевих мешканців. Це сталося тоді, коли через Стару Вижівку проходила лінія фронту і у селі стояли німці, а за річкою – радянські солдати. Через постійну перестрілку доїхати до кладовища було неможливо. Ось так і залишилися на цвинтарі біля церкви німі свідки тогочасних подій. Крім того тут знаходилася й велика кількість німецьких могил. На них стояли березові хрести, які з часом погнили, а могили потім зрівняли з землею.Чимало бід зазнали храм і община у роки радянського атеїстичного режиму. Войовничі атеїсти-безбожники неодноразово намагалися закрити храм і зруйнувати його. Але дякуючи прихожанам храму,  істинним сповідникам віри, святиню вдалося зберегти. Згадують старовижівчани і служителів свого храму. При Польщі на приході правив священик Концевич, в п’ятдесятих роках – отець Мягкий, в шістдесятих – Цибулька, потім о. Євгеній Червінський, о.Віктор(нині владика Варфоломій), о. Микола, о. Богдан. Сьогодні настоятелем храму є протоієрей Дмитро Юхимук.