Любитів – мальовниче село, яке розташоване за 15 км від Ковеля та за 4 км від с. Колодяжного навпростець.

Населення складає близько 1,5 тис. чоловік.

Майже в центрі села – озеро. Тихе і величне, у водах якого любила купатись Леся Українка і навіть перепливала його, будучи вже тяжко уражена сухотами.

Існує кілька легенд про походження самої назви села, в корені якого слово «любов». Одна з них повідає нам наступне.

Було це пізньої осені. Карета одної вельможної пані загрузла у в’язкому болоті при виїзді з села. Селяни, побачивши, що людина потрапила в біду, поспішили на поміч і на руках винесли карету із брудного місива. Звідси повчальна історія і назва села, яка походить від двох слів «любити товариша».

Село Любитів – одне з найбільших і найдревніших поселень Ковельщини.

Перша письмова згадка про Любитів належить до середини XVI ст. В описі луцького замку за 1545 рік зазначається , що «... селом Любитовом владеет Ванько Билостоцкий; оно дано ему предка его, за князя Семена, старосты Луцкого».

Ванько Білостоцький був королівським шляхтичем. Маєток цей належав його дружині, яка, крім того, мала також немало спадкоємців. В 1570 році вони поділили маєток між собою. Можливо, зараз десь мешкають нащадки прямих власників цілого Любитова – Олехни Олазировського, Михайла Дрозденського, Левка Шпраського, Івана Селецького і Федора Баєвського.

Додаткову і більш детальну інформацію про історію села дізнались з релігійного дослідження М. Теодоровича «Волинь в описанні городов, местечек и сел» в церковно – історичному, етнографічному, археологічному та інших відносинах. Цей історико – статистичний опис церков і приходів Волинської єпархії був надрукований в друкарні Почаєво – Успенської Лаври в 1903 році.

Поруч з Любитовом знаходиться село Ворона, що належало тоді до Володимирської єпископії . Саме це призвело до тяганини з приводу земельних володінь, що їх привласнили любитівці, і змусило Володимирського єпископа Феодосія 23 серпня 1573 року звернутись до суду. Володарі Любитівського маєтку розпочали змагання і вчинили немало прикростей преосвященному Феодосію, спустошуючи ліси, діброви, сіножаті.

В 1679 р. Любитів належав шляхтичу Вацлаву Канусовському, а в 1863 році Любитів знов належить аж 14 – ти власникам, будучи розділеним на дрібні маєтки (серед них – лише п’ятеро власників православних).

Цікаво, що в Любитові знаходилось народне училище міністерства народної освіти, відкрите в 1876 році (будівля й досі збереглась). Вчителем був Іван Машук, високоосвічена людина. Внучка його, Г. М. Добржанська, стала першим «Заслуженим вчителем УРСР» в області, а правнучка, Наталія Іванівна Конотопець - нині письменниця, член Спілки письменників України, мешкає в Києві.

До речі, серед любитівців почесне звання «Заслужений» мають 10 чоловік, серед них працівники освіти, культури, медицини та інших галузей.

Унікальною історичною пам’яткою архітектури села, яка охороняється державою, являється церква,зведена в ім’я Покрови Пресвятої Богоматері. Стоїть вона майже в центрі села на невеликому пагорбі. Точних відомостей про дату зведення храму та його будівничого немає. Відомо лише, що він побудований католиками. Про це свідчить вхід з північної сторони. На косяку дверей є знак, який стверджує, що церква відремонтована в 1794 році. В 1830 році встановлена на кам’яний мур. В 1871 році перероблений її верх, а самій церкві надано православного вигляду. Попереду церкви збудовано дзвіницю.

Будівля виключно дерев’яна, обмальована зовні в голубий колір. Завершує храм 2 куполи, покриті металом . Більшою частиною у своїй основі він збудований у вигляді хреста.

Церква має у висоту 12 сажнів, шириною 4 сажні, довжиною 8 сажнів.

Зовні, на верхньому місці розміщена дуже стара ікона Пресвятої Богоматері з Богодитятком на лівій руці, вгорі в колі променів – зображення святого Духа.

Церква мала колись 4 дзвони. Великий, вагою 17 пудів 10 фунтів, литий 1876 року з зображенням Спасителя та Іоанна Хрестителя, другий, вагою 10 пудів 5 фунтів – литий 1877 року, третій, вагою 5 пудів 12 фунтів – литий 1877 року, четвертий, вагою 3 пуди 15 фунтів – литий 1801 року.

Однак на даний час церква має три дзвони: один великий і два менших, литі 1929 року за настоятеля І. Новоселецького, стараннями Кузьми Косовського, на яких зазначено: «Вілька для церкви в Любитові, на кошти віруючих»

В 1877 році влаштований новий, у три яруси, іконостас, придбаний на кошти віруючих. На самому верху іконостасу розміщений хрест із зображенням на ньому розіп’ятого Господа Ісуса Хреста. Крім іконостасу ікони розміщені на стінах церкви, у великих кіотах, а також на аналоях.

Незважаючи на всі негаразди двадцятого століття (революції, війни, атеїстичний час), церква постійно діяла. Навіть під час Великої Вітчизняної війни в Божому храмі велись богослужіння. З вуст старожилів – любитівців в той час у Покровській церкві зберігались цінні ікони – ікона Святого Миколая та ікона Божої Матері 17 століття. Після війни ці святині були повернуті у відкриті церкви навколишніх сіл.

У сільському храмі на сьогоднішній день як такого церковного архіву немає, крім деяких церковних книг. Пам’ятками історії і культури, які зберігаються в церкві є :

- Ікона «Богородиця Одигітрія» запрестольна (108 х 82) XVIII ст.

- Ікона «Святий Миколай»(115 х 78) І пол. ХІХ ст.

- Царські ворота кін. XVIII ст.

- Крісло.

З метричної книги 1848 р. відомо, що в Любитові церква мала землі:

присадибна – площею 1 десятина 100 сажнів, орної – 41 десятина 300 сажнів, сінокосу – 39 десятин 102 сажні. Священник отримував 300, псалтирщик – 50 тодішніх рублів. Священник мав добротний церковний будинок.

В склад приходу належала тоді Вілька – Любитівська, нараховувалось 1103 чол.

Священнослужителями приходу в різні часи працювали Василій Конинський (1795 – 1798рр.), Павло Шамкевич (1798 – 1799 рр.), Федір Кирилович (1799 – 1800рр.), Фома Антонович (1800 – 1801 рр.), Антоній Ржондковський (1801 – 1844 рр.), Микола Ненадкевич (1845 – 1848 рр.), Іполит Скабалланович (1848 – 1860 рр.).

На початку ХХ ст. священиком був Петро Дашкевич, випускник Волинської семінарії, а псаломщиком – Яків Соминський. До речі, могила Петра Дашкевича знаходиться на церковному подвір’ї.

На даний час богослужіння у Свято – Покровській церкві здійснює о. Михаїл, який очолює приход майже 20 років. До складу приходу входить лише село Любитів з кількістю прихожан 1430 чоловік. Кожної неділі і в усі свята віруючі поспішають до свого храму.

Щороку, 14 жовтня, на престольне свято і у дні найвеличніших свят, служиться Божественна Літургія, яка завершується хресним ходом навколо храму. А 9 Травня, на День Перемоги, після служби, прихожани йдуть хресним ходом вулицями села до обеліску Слави та братської могили воїнів, які загинули за визволення Ковельщини в роки Великої Вітчизняної війни, де служиться панахида по убієнних.

Випускники Любитівської ЗОШ в день вручення атестатів йдуть до церковного храму, де слухають молебень на їхню честь, і священник благословляє їх словом Божим у щасливу самостійну дорогу життя.

Змістовно проводиться День села. Велелюдно у Божому храмі, коли відбувається церковна реєстрація молодих пар та новонароджених села.

Прихожани цікавляться історією православних святинь. Традиційними стали поїздки в Зимненський монастир, Києво-Печерську та Почаївську Лаври, м. Володимир – Волинський.

Прихожани шанують свою святиню: постійно поповнюють її новими іконами, іншими речами, підтримують належний порядок.

Поштова адреса храму:

45063, село Любитів

Вул. Незалежності, 59

Ковельський р – н

Волинська обл.