Луків (до 1946року – Мацеїв) – селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 22 км на північний захід від районного центру і за 2 км від залізничної станції Мацеїв. Населення – 3 тис. чоловік.
Луків – давнє поселення; вперше згадується в історичних документах 1537 року. До середини ХVI століття воно називалося « село Лукове » і входило до складу Холмської землі.



Село Лукове було спадковим володінням місцевих православних дворян Матвієвих, які дуже рано ополячились і окатоличились і стали іменуватися Мацейовськими. В 1557 році Лукове перейшло до С. Мацейовського – надвірного коронного маршала польського короля Сигізмунда Августа. Того року король дав С. Мацейовському коронну грамоту, за якою дозволялося перейменувати спадкове село Лукове на містечко Мацеїв. Містечко було надане мегдебурзьке право, що до деякої міри звільнило його від управління і суду воєвод, каштелянів, старост та інших чиновників. Мацеїву дозволили запровадити 3 ярмарки на рік і один щотижневий базар.



У 1658 році Мацеїв перейшов у володіння магната Сапєги, який через 10 років продав його воєводі Мйончинському. Понад два століття містечко було центром феодальних володінь графів Мйончинських. Працею кріпаків тут були збудовані замок, численні господарські будівлі. На спорудженні замку працювали також турки, взяті в полон у 1683 році під Віднем. Тут він мав винокурний завод який випускав щороку продукції на 4800 крб., шкіряний – з річною продукцією на 1000 крб. і свічковий – на 350 крб. У першій половині ХІХ століття в містечку щороку відбувалося 6 одноденних ярмарків, де реалізовувалося товарів на 15-16 тис. крб. Ярмарки давали Мйончинському великий зиск, а ще більший – продаж сільськогосподарської продукції, зокрема пшениці, значну частину якої він вивозив за кордон.



У 30-40-і роки ХІХ століття Мацеїв був порівняно великим населеним пунктом, значним торговельним і ремісничим центром. У 1838 році тут налічувалося 279 дворів і близько 2 тис. населення, переважну більшість якого становили міщани – українці і євреї, а решта – селяни-кріпаки.
У 70-х роках ХІХ століття за 2 км від містечка прокладено залізницю і побудовано станцію Мацеїв. Зросла кількість промислових підприємств, найбільшими з них були винокурний завод, паровий млин та вапнярня. Середньорічна вартість продукції цих підприємств дорівнювала 163 тис. крб.



Наприкінці ХІХ століття Мацеїв був також важливим центром шкіряного виробництва Волинської губернії. В 1896 році, наприклад, вартість шкіри, виробленої підприємствами містечка, становила 3650 крб., тобто зо 50 років збільшилася в 4 рази. На початку ХХ століття в Мацеєві налічувалося 8 мануфактурних та 37 інших крамниць, щорічно відбувався ярмарок. Тут діяли поштова контора з телеграфом, сільська каса, а також лікарня на 16 ліжок і аптека. В 1882 році в Мацеєві було відкрито сільське училище, яке в 1904 році реорганізовано на двокласне народне училище. В 1913 році тут навчалося 203 учні. При школі працювала невелика бібліотека для дорослих.
Влітку 1915 року містечко захопили австро-німецькі війська, а в серпні 1920 року частини Червоної Армії визволили Мацеїв від іноземних загарбників. Тут було встановлено Радянську владу, але у вересні 1920 року Мацеїв знову захопили польські війська, і він перебував під владою буржуазно-поміщицької Польщі до вересня 1939 року.



Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію повітів і створення районів у січні 1940 року відбулися вибори до місцевих органів Радянської влади. 27 липня 1941 року Мацеїв захопили гітлерівці. У липні 1944 року 27-а гвардійська стрілецька дивізія під командуванням генерал-майор В.С. Глібова зав’язала бої на підступах до Мацеїва. 18 липня селище і залізнична станція були визволені від німецько-фашистських окупантів. 11 грудня 1944 року вийшов перший номер районної газети, яка з березня 1945 року почала називатися «Вільне життя». В 1944 році став до ладу один цех крейдяного комбінату. У вересні 1944 року відкрилася районна лікарня. Розпочалося навчання в школі. Знову розгорнулася робота по ліквідації неписьменності. На кінець 1947 року неписьменність серед дорослого населення було ліквідовано. В 1946 році селище Мацеїв перейменовано на Луків.



В південній частині селища Луків і донині зберігся палац колишнього графа Мйончинського. Після його продажу православному духовенству тут до 1915 року знаходилося «Мілецьке духовне училище» в якому навчились лише хлопчики з православних сімей. У період між Першою і Другою світовими війнами в палаці Мйончинських функціонував католицький жіночий монастир. У вересні 1939 року в Мацеїв прийшли червоноармійці з приходом червоної армії польські службовці, залишивши Мацеїв, виїхали в Польщу. До другої Світової війни на території містечка Мацеїв крім Православного храму знаходились культові споруди католиків та іудеїв. У 50-х роках ХХ ст. костел був напівзруйнованим. У напівзруйнованому стані він знаходиться і понині. В 1946 році селище Мацеїв перейменовано на Луків.





Історія храму
Церква Святої великомучениці Параскеви, як і дзвіниця церкви, побудовані в 1723 році. Автор невідомий. Замовник церкви – граф Петро Мончинський. Церква цегляна, оштукатурена. Покрита високою двосхилою покрівлею. Церква може бути віднесена до числа найбільш цікавих кам’яних пам’ятників архітектури Волинської школи XVIII ст. На захід від церкви 8 метрах побудована дерев’яна триярусна квадратна дзвіниця, покрита гонтом. Автор та замовник дзвіниці невідомі. Дзвіниця належить до числа самих високо - художніх зразків Волинської школи дерев’яної народної архітектури України.
Протягом останніх 60 років в храмі Святої Параскеви служили такі священослужителі:



- протоїєрей Михаїл Сукманський;
- протоїєрей Аполоній Зелінський;
- протоієрей Олександер Бабинець;
- протоїєрей Петро Гунчик;
- протоієрей Володимир Мазурак;



Адреса храму:
смт. Луків Турійський р-н Волинська обл.
тел. 9-33-84