Історія

ТУРІЙСЬК (Тураск, Турейско, Туржиськ, Турейськ) – селище міського типу розташоване на Волинському Поліссі над р. Турія. Центр Турійського району Волинської області. Населення 5866 меш. (2005). Містечко вважається найдавнішою заселеною територією на Волині.

Турійщина заселялась у період пізнього палеоліту. Згодом тут, окрім східнослов’янських, з’явились і племена тюркського походження.
Час заснування самого Турійська достеменно не відомий. Проте археологічні знахідки дають підстави твердити, що люди поселилися тут вже у VI-VII століттях. А перша писемна згадка про містечко датується 1097 роком у несторівському літописі «Повість минулих літ» і пов’язана з боротьбою Васильковичів з однієї сторони і київського князя Святополка й Волинського князя Давида за підтримки Турійських бояр Василя і Лазаря з іншої.
Щодо самої назви «Турійськ» існує декілька версій. Можливо від легендарного князя Тура, котрий заснував тут городище, можливо прадавнього бика – тура, можливо від поганського бога «Тура» ( за версією Митрополита Іларіона «Дохристиянські вірування українського народу»), тим більше, що в деяких народів, які відносились до Моравської єпархії, наприклад сербів, «бог» Тур визначав ратного «бога», а отже одного із самих значущих в епоху великого переселення народів, тим більше, що в далекій ісанській Валенсії існує річка з назвою Турія – Гуадолов’яр, а можливо від назви одного зі слов’янських племен - «туричан», які населяли ці землі в прадавні часи.
Разом з тим, давня історія Турійська тісно пов’язана з історією православ’я. З деякими історичними джерелами саме сюди доходили кордони Моравської єпархії УІІІ століття, очільниками якої були соллунські брати рівноапостольні Кирило і Мефодій. Це підтверджують і хрестики – енколпіони, які за своїм видом, метеріалом виготовлення відносяться до УІ – УІІІ століть і були знайдені під час розкопок, перекази місцевих мешканців.
X-XІІ ст.- Турійщина, як частина земель історичної Волині, входила до складу Київської Русі. У другій половині ХІІ століття ввійшла до Волинського, а в 1199 році – до Галицько-Волинського князівства.
В 1205 р. Турійск був взятий литовсько – ятвягським військом, про що зазначено в Галицько – Волинському літописі: «У рік 6713 [1205]. У ті ж роки, коли Олександр сидів у Володимирі, а брат його Всеволод у Червені, литва ж і ятвяги ходили війною. І спустошили вони тоді [город] Турійськ, і навколо Комова, і аж до Червена, і билися коло воріт червенських.»
Вдруге литовське військо (командував княжич Войшелко) сплюндрувало Турійськ у 1253 році, як знак помсти князя Міндовга Данилу Галицькому і Васильку за похід на Литву.
У 1340 році- Турійськ з навколишніми селами попадає під владу литовських князів – Гедиміновичів.
Династичні війни, складні династичні союзи ХІУ століття зумовлюють володарювання на Турійській землі з 1366 по 1370 рік відразу двох корон – Литовської (на території містечка) та Польської на території с. Липа ( згодом Передмістя Гурійського), і тільки по смерті польського короля Казимира ІІІ (Великого) об’єднується під владою литовців. За часів правління Ягайла (з 1386 року) Турійськ знову під владою Польщі, але при Вітовті знову відходить до Литви, а згодом підпорядковуються об’єднаній польсько – литовській короні при Сигізмунді І.
У році 1504 році містечко отримує право раз на тиждень проводити торги (ярмарки). У 1511 році король польський і Великий князь Литовський Сигізмунд І спеціальною грамотою зобов’язав землевласників не перешкоджати міщанам у вирубці лісу на дрова.
В 1516р. Турійськ подарований королем Сигізмундом І Старим князю Роману Андрійовичу Сангушку, який відбудував замок на місці старого городища і зробив його неприступним для нападників. Після загибелі в бою з татарами князя Романа в 1517 році Турійськ передається батькові Романа – князю Андрію Олександровичу.
У 1518 році, побоюючись повстання та внаслідок неодноразових звернень турійчан Сигізмунд І звільнив місто від «підводної» повинності, за якою міщани повинні були надавати підводи для потреб міського старости.
В квітні 1540 року Турійськ стає маєтністю Романа Федоровича Сангушка (1537—1573), воєводи Бродівського і Великого гетьмана Литовського. Роман Сангушко відомий подвигами у війнах проти турок і татар та війні за Інфлянти, був противником литовсько – польської унії. Будучи ревносним православним, він облаштував шпиталь-богадільню при церкві Святого Спаса (Преображення Господнього). З його ж іменем пов’язане і заснування та будівництво церкви та монастиря Святого Великомученика Євстафія, хоча перша письмова згадка про цю святиню відноситься до 1622 року. За володарювання Сангушків Турійськ був одним з найбільших центрів ремісництва і торгівлі на Волині. Такий багатий спадок дістався дочці Романа Федоровича Олександрі й зятю Івану Заславському, воєводі Підляському.
У 1569 році, після об’єднання Литви і Польщі в одну державу – Річ Посполиту (Люблінська унія), Турійськ попадає під владу Польщі. З цього часу починаються нападки не тільки на волю місцевих мешканців, але починаються зазіхання й на саме сокровенне – православну віру. Це пов’язане з тим, що Турійський князь Іван Заславський (зять князя Романа Сангушка) першим із староруського роду князів перейшов з віри своїх предків у римо-католицизм). Після його смерті (1629 р.) полонізацію і католизацію продовжував його син – князь Владислав – Домінік.
У 1648-54 рр. - під час народно-визвольної війни декілька тисячним загоном повстанців, який діяв в районі Турійськ - Ковель був зруйнований Турійський замок (орієнтовно 1651 рік), як і інші опорні пункти шляхти на Турійщині – замки і замочки у Мацейові (Лукові), Миляновичах, Овлочині, Перевалах, Туличеві. Одну з перших скрипок в боротьбі з іноземними поневолювачами грали ченці Турійського чоловічого монастиря Святого Великомученика Євстафія.
У 1652 році в Турійську відбувся сеймик дворян Волинського воєводства, основним питанням якого було приборкання народного гніву
Після смерті князя Владислава Домініка в 1673 році турійський маєток дістався першому чоловіку його дочки - Теофілії - Людовіки князю Дмитру – Юрію Івановичу Вишневецькому, а згодом її другому чоловіку - великому коронному маршалку князю Йосипу-Карлу Любомирському (1682 р.). Теофілія впросила чоловіка побудувати в містечку римо-католицький костел Святого Франциска Селезія (1700 рік), котрий був освячений лише в 1818 році. Очевидно, православний люд Турійська довго чинив опір побудові у себе латинського костьолу, та й цифри статистки свідчать, що на кінець ХІХ століття серед мешканців Турійська було лишень 20 католиків.
Ще декілька разів міняв Турійськ власників: Януш Стадницький, воєвода Волинський (близько 1703 року), графи Осолінські.
В 1759 р. містечко отримало від короля Агуста ІІІ Фрідріха магдебурзьке право, а у 1773 році дістало дозвіл влаштовувати 2 великі ярмарки на рік (кожен по 4 тижні).
У 1793 році Турійщина у складі Волинського намісництва (з 1795 – губернії) увійшла до Російської імперії.
У 1808 році в Турійську під час проходження військової служби в садибі поручника Віхмана проживала кавалерист – дівиця Надія Дурова – перша жінка – офіцер у військовій історії, котра в своїх славнозвісних «Записках кавалерист – дівиці…» описала легенду про ікону Богоматері, котра знаходилась в католицькому костьолі Турійська і відображала трагедію родини Оссолінських.
Не оминула Турійськ Російсько – Французька війна. У вересні 1812 року поблизу Турійська зав’язався бій частин 3-ї російської резервної армії (командувач генерал Олександр Петрович Тормасов) з австрійським корпусом Шварценберга, котрий поспішав на з’єднання з Наполеоном. Саме з цих сутичок під Турійськом почався похід армії Тормасова на Кобрин де була отримана перша перемога російської армії у цій війні.
Кріпосництво, свавілля поміщиків нерідко приводило до народних повстань. Один з таких виступів, жорстоко придушених царськими військами, відбувся у 1846 році під ватагуванням турійчан Ф. Базалицького та Л.Супруновича.
У 1850 році власником маєтку в Турійську стає родина Оржешків, І вже в 1851 році Юрій Оржешко звільняє турійчан від відбуття кріпаччини, будується два водяні млини, шкіряний завод. Пізніше земельні угіддя Оржешків переходять до їх зятя графа Ржищевського.
1875 рік увійшов в історію, як рік відкриття аптеки та двокласного училища.
З розвитком капіталізму на теренах Російської імперії і в маленькому провінційному Турійську пожвавлюється торгівля, набирає оберту розвиток підприємництва. У 1895 році запроваджені 12 одноденних ярмарків, у 1905 – 1908 роках будується залізнична станція Турійськ. Містечко розвивається. На 1911 рік в ньому є державна горілчана крамниця, 24 приватні крамниці, два водяних і паровий млин, шкірний завод, три цегельних заводи. В Турійську знаходилась міщанська управа, земська поштова станція, пошта, телеграф, двокласна початкова школа, бібліотека, земський амбулаторний пункт, аптека, склад аптечних товарів.
Розвиток містечка припиняє Перша світова війна, під час якої близько 60% чоловічого працездатного населення віком від 20 до50 років було мобілізовано в царську армію. При наближенні фронту, у серпні 1915 року, царські власті примусово відселили на схід частину населення, в основному в Катеринославську губернію та на Дон. В 1915-18 рр. Турійщина знаходилась під окупацією австро-угорських військ. Разом з тим, з розквартируванням в Турійську легіонерів корпусу Українських Січових стрільців у 1916 році з’являється перша українська «Просвітницька школа», котра проіснувала до 1921 року.
Продовжила воєнне лихоліття Громадянська війна. Наприкінці 1918 р. на територію Турійщини вступили війська армії УНР, а вже в травні 1919 року після сутичок бійців Української Галицької армії з жовнірами генерала Геллера в Турійськ увійшли поляки. У серпні 1920 року в Турійську було встановлено владу Рад, але з жовтня 1920 року Турійськ знову був окупований польськими військами.
У 1921 році Турійщина за Ризьким мирним договором у складі Західної України відійшла до Польщі. У роки другої Речі Посполитої соціальний гніт і політичне безправ’я доповнювались жорстоким національним гнітом. Польські окупанти всіма засобами придушували українську культуру, здійснювали політику насильницького ополячування українського населення. Закривались школи та культурно-освітні установи “Просвіта”,”Рідна хата”, “Союз українок” та інші. Як наслідок цьому - масова еміграція селянських сімей за кордон, зокрема в США, Канаду, Парагвай, Уругвай в 30-х роках ХХ століття.
Національні та соціальні утиски польських властей супроводжувалися зростанням політичної активності та патріотичної свідомості населення, з'явою комуністичних, а згодом і націоналістичних організацій (зокрема ОУН) Підпільний комуністичний осередок в містечку очолювала молода вчителька Ганна Жежко. Саме під її керівництвом 1923 році відбулася перша на Волині першотравнева демонстрація трудящих. Як і інші учасники демонстрації Ганна була репресована польськими властями. В Ковельській в’язниці вона написала і передала на волю цикл віршів, які за радянської доби вийшли окремою збіркою «Троянди за ґратами».
У вересні 1939 року мешканці Турійськa зустрічали війська Червоної Армії. 22 жовтня 1939 року населення містечка взяло участь у виборах до Народних Зборів Західної України. Серед обранців був і корінний турійчанин В. Леончук з Передмістя – Турійського. 27 жовтня 1939 року він разом з іншими депутатами ухвалили Декларацію про встановлення радянської влади на західноукраїнських землях, про конфіскацію земель поміщиків, монастирів, державних урядовців, національних банків. Вся земля стала державною власністю.
20 січня 1940 року Турійськ став районним центром Волинської області.
Найтрагічніші сторінки історії Турійська припадають на часи Великої Вітчизняної війни. Вже вранці 22 червня німецька авіація бомбардувала залізничну станцію, за день почалися оборонні дії проти загарбників частин 5-ї армії під командуванням генерал – майора М.І.Потапова.
Окупація тривала з 26 червня 1941 року по 4 липня 1944. У цей період фашисти вчинили жорстоку розправу над єврейським населенням. Сотні турійчан були вивезені на примусові роботи до Німеччини.
У Турійську німцями було знищено 1540 жителів, зруйновано 165 житлових будинків, 181 господарську будівлю.
Турійчани приймали участь в бойових діях в складі регулярних частин Червоної (згодом Радянської) Армії, партизанських загонах, загонах УПА.
Бої за визволення Турійська тривали з березня по липень 1944 року, а тому день остаточного звільнення від загарбників - 4 липня по праву сьогодні святкується як свято селища. В ході боїв за Турійськ мужність і героїзм проявили сотні солдат і офіцерів 47 –ї армії (Поліська наступальна операція 2 Білоруського фронту 15 березня – 5 квітня 1944 року), 4-ї, 41-ї стрілецьких, 77 –ї гвардійської стрілецьких дивізій, інших з’єднань, частин і підрозділів 69-ї армії під командуванням генерал - лейтенанта В.Я.Колпакчі (Білоруська стратегічна наступальна операція)
Визволителі застали страшну картину – Турійськ був знищений настільки, що не знайшлось навіть місця для розміщення органів влади, а тому вся районна влада тимчасово (до 1945 року) знаходилась в селі Купичів.
У повоєнний час починається відбудова Турійська. В 1945 – 46 роках починає працювати пошта, електростанція, цегельний завод, харчокомбінат, МТС, середня школа. В 1947 році в передмісті утворюється колгосп імені Щорса (реорганізований в 1956 році, а в містечку – колгосп імені Чкалова (реорганізований в 1949 році).
Згодом невеликі підприємства перетворюються в більш потужні – консервний завод (1962 рік), Сільгосптехніку (потім РТП), Міжколгоспбуд (1956 рік) й інші.
На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 97,71% турійчан проголосувало у підтримку Акту про державну незалежність України.
Сьогодні Турійськ – селище міського типу, районний центр з достатньо розвинутою інфраструктурою, мешканці якого знають і поважають свою історію.

Історія Миколаївського храму

Найдавнішою і основною з відомих церков в Турійську була Свято – Миколаївська церква.
Перша писемна згадка про неї датується 9 квітня 1503 року. Але, без сумніву, була збудована значно раніше, про що вказує її розміщення поблизу старого городища. За версією місцевих краєзнавців, зокрема Зіновія Ярмолюка, в до монгольський період перша християнська споруда була збудована на місці капища, присвяченого язичеському «богу» Туру (звідси назва річки – Турія, назва селища – Турійськ).
Фундатором будівництва храму найвірогідніше був місцевий землевласник – Митько Ставецький (Липський), якому на початку ХУ століття належали землі по правому березі Турії та в селі Липа (Передмістя Турійське).
Церква була дерев’яна, належала до архітектурно – мистецьких творів місцевих майстрів.
Ще одним благодійником, котрий підтримував усе православне був князь Роман Сангушко, котрому належав Турійський замок (з 1516 року).
Під час пожежі на початку 20-х років ХІХ століття церква з усіма своїми безцінними мистецькими скарбами згоріла.
Була відбудована за кошти парафіян у 1859 році. У 1862 році до церкви добудовується дзвіниця. В цей час до Свято – Миколаївської церкви було приписане село Кустичі. Святиня утримувалась не лише за кошти півтисячі парафіян, але й за рахунок володіння церковною землею. Для обробітку цієї землі витрачалось 45 людино – днів, а для обробітку сінокосу наймалось до 60 косарів.
Наприкінці ХІХ століття Свято – Миколаївська церква була приписана до Свято – Преображенського храму.
Весною 1944 року будівля церкви була знищена артилерійськими снарядами та вогнем під час боїв за визволення Турійська.
На сьогодні відомо лише кілька священників, котрі були настоятелями храму. Це Калина (Каленик) Букоємський, котрий ніс слово Боже до 1939 року, Мисаїл Романюк (1939 -1941 рр.), котрий за свідченнями місцевих жителів у пору воєнного лихоліття емігрував до США, В 1944 році свідком останніх днів храму був ієрей Петро Федоркевич, сам отець Петро в 1944 році був захоплений невідомими особами і насильно вивезений з Турійська. Відоме і ім’я паламаря в період 1939 – 1944 рр. – Авраама Гурського, котрий після 1944 року перебрався в с. Клюськ.
У 1997 році під час підготовки до 900 – річчя першої писемної згадки про Турійськ поблизу місцезнаходження Свято - Миколаївської церкви встановлено пам’ятний хрест. Неподалік цього хреста знаходиться поховання невідомого священика, очевидно, одного з настоятелів храму.
В 2004 році історична пам’ять турійчан спонукала звернутись за благословенням до Високопреосвященнійшого Симона ІІ, архієпископа Володимира – Волинського і Ковельського, та з проханням відродити Свято – Миколаївську церкву.
З плином часу древній Турійськ змінювався географічно, тому збудувати храм на місці древньої святині стало неможливим. Стараннями місцевої громади місце під забудову було виділене в центральній частині селища.
24 жовтня 2004 року відбулась перша Літургія, у тимчасовому приміщенні, переобладнаному під храм (колишній спортивний зал в районному будинку культури). Настоятелем храму було призначено ієрея Володимира Бойка.
30 липня 2006 року Високопреосвященнійшим архієпископом Симеоном ІІ було освячене місце під забудову храму, закладено наріжний камінь, що послугувало подальшій активній будівлі святині.
25 травня 2008 року Преосвященнійшим Никодимом, єпископом Володимир – Волинським і Ковельським було освячено над купольні хрести для майбутнього храму.

У тимчасовому храмі Святителя і Чудотворця Миколая особливо вшановані святині не зберігаються.

Від храму у центральній районній лікарні в липні 2006 року відкрито каплицю на честь ікони Божої Матері «Цілителька». Щосереди о 15-й годині здійснюється Богослужіння, читається акафіст з молебнем за здоров’я. У час посту виконується таїнство сповіді та причастя хворих.
Життя парафії
На Богослужінні у недільні та святкові дні спільна молитва об’єднує від 70 до 150 прихожан, у двунадесяті свята їх кількість збільшується до 250 – 300.
При храмі діє церковна крамниця, функціонує дитяча недільна школа, дитячий хор храму у 2007 році став призером фестивалю духовної і патріотичної пісні «Ковель – 2007».
Релігійна громада і її настоятель займають активну позицію в суспільному житті селища.
Традиційними стали молебні за здоров’я ветеранів – фронтовиків у День Перемоги, відвідування прихожан, які не можуть навідуватись до храму, поздоровлення прихожан з днями народження та днем Ангела, відвідування та привітання словами і гостинцями зі святами Воскресіння Христового, Різдва Христового, Святого Миколая немічних та хворих.
Практикується показ фільмів на релігійну тематику та їх обговорення, прослуховування аудіо записів з кращими взірцями духовного хорового співу.
Не обходяться без участі релігійної громади урочисті проводи юнаків на службу в Збройних Силах та інших військових формуваннях України, свята першого та останнього дзвоників, огляди – конкурси вертепів, колядок, пісенних конкурсів патріотичного та духовного спрямування.
Релігійна громада Святителя і Чудотворця Миколая активно співпрацює з місцевими засобами масової інформації. Так в районній газеті «Народне слово» в рубриці «Джерела духовності нашої» розміщуються інформація про заходи, які проводить громада, статті на релігійні теми, поздоровлення з релігійними та національними святами. Частими гостями представники громади є і на районному радіо. Новини церковного життя відображаються і на Веб – порталі Турійської районної державної адміністрації.

Адреса храму:
44800
вул. Бобрика, 11,
смт. Турійськ
Волинської області.
Телефон: 8(03363) 30046