Відійшла в небуття атеїстична доба. Наступив час відновлення історичної правди. 28 жовтня 1997 року рішенням Священного Синоду УПЦ на святій Низкиницькій горі, як і у древні часи знову відновилося чернече життя.
Сьогодні монастир живе своїм повнокровним духовним життям. Послух у ньому несуть десять насельників. Головним завданням для них була і залишається молитва, завдяки їй невичерпним є джерело Божої благодаті, яке щедро виливається на всіх, хто приходить у монастир.
День в обителі розпочинається о пів на п'яту ранку. Ще не сходить досвітня зоря, а по коридору братського корпусу проходить інок і дзвіночком будить братію на молитву. Молитовній праці і духовному мистецтву присвятили себе ті, хто живе у цих стінах, і вони багато часу віддають молитві. Ціль такої праці незмінна – очищення душі своєї покаянням, приготуванням її до зустрічі з Богом, Суддею усіх людей..
Світ ще спить, коли біля ікони Успіння Песвятої Богородиці підноситься чернеча молитва за всіх людей, за обитель, село та місто, за рідну Вкраїну, народ її та всіх тих, хто потребує Божої допомоги.
Тут відправляється полуношниця – служба, яка звершується лише в монастирях, вона складається з 17 кафізми (118 псалма), враннішнього молитовного правила, основою якого є подяка Милосердному Богу за невичерпну милість Його до грішників і за радість нового дня. Спів тропаря: «Се, Жених грядет в полунощи, и блажен раб, его же обрящет бдяша...» нагадує про Страшний Суд. Відразу після закінчення цієї служби прочитуються часи і відправляється Божественна Літургія. І так щодня.
Благословення на прийдешній день монахи просять у Пресвятої Богородиці, як Покровительки та Ігумені цього святого місця.
Після полуночниці та Божественної Літургії приймаючи благословення намісника, ченці розходяться на послухи, щоб увечері знову зібратися в храмі для спільної молитви.
Важкою працею наповнений день. Будівельні та реставраційні роботи, праця в полі та в саду. Монастир має підсобне господарство, володіє 16 га орної землі.
Адміністративну та законотворчу місію в монастирі здійснює Намісник, разом з духівником та благочинним, він слідкує за життям всієї обителі, під його контролем відбуваються всі події в її стінах, всі послухи, які тут виконуються. Ця найвища посада в монастирі, як правило, довіряється людині, яка вміє поєднати в собі керівництво духовним життям з багатьма практичними, господарськими та організаторськими навиками. Нинішній Намісник Успенського Низкиницького монастиря – архімандрит Вікентій.
Внутрішній розпорядок монастиря, розподіл монашиських послухів, спостереження за їх виконанням – все це входить в обов’язки благочинного.
Весь порядок Богослужінь, що вимагає розподілу священнослужителів на них і забезпечення їх необхідним облаченням, знаходиться в компетенції ризничного.
За духовним життям іноків слідкує братський духівник, який приймає їхню сповідь. На цей послух, зазвичай, назначаються старші священики, які мають значний духовний та життєвий досвід.
Хто б не з’явився на монастирському подвір’ї відразу помітить, що навколо кипить робота. Та вся ця робота здійснюється навколо основної невидимої праці, яка відбувається тут, залишаючись непоміченою, хоча заради неї й існує сам монастир. Це праця душі, це вдосконалення розуму і серця, яке досягається найперше молитвою, розкаянням, пам’яттю смертною і стяжанням миру та радістю богоспілкування.
«Завжди радійте.Моліться без перерви. За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Іісусі», (1Сол.5, 16-18).Чи не для сповнення цього апостольського завіту вибирають люди вузький монашеський шлях?
В храмі обителі щоденно здійснюються уставні богослужіння добового кола. Початок богослужіння в буденні дні – о 5.30. В недільні та святкові дні звершується дві Божественних Літургії: рання о 6.00, пізня о 9.00.
Храм обителі відчинений протягом дня з 5.00 до 20.00, в цей час черговим священиком відправляються чисельні заказні треби, для бажаючих проводяться екскурсії.

Свято-Успенський Низкиницький монастир. Більше 350 років у синьому піднебессі купаються його куполи, лунає закличний благовіст дзвонів. Пережиті часи розквіту й занедбання, багатства і жорстокого плюндрування. Нестерпні утиски уніатів, жорстокий вандализм радянської доби. Вони писали чорні сторінки історії монастиря. Одні – нищили, інші – рятували. .Що відчувають вони сьогодні, слухаючи церковний передзвін? А він велично стоїть і понині, ця дивний острівець, сповнений невимовної духовної благодаті, миру і спокою серед бурхливого нашого життя. Це місце де є Бог, тут так легко та вільно дихати, тут небо сплітається з землею , старовина зустрічається з сучасністю, повітря і вся природа сповнена особливою благодаттю Господньою. Сюди спішать вірні, щоб душею торкнутися святині, помолитися за зцілення рідних і втамувати спрагу, напитися з життєдайного джерела.
Невтомними клопотаннями намісника архімандрита Вікентія та його братіі щодня в храмі не лише правиться служба Божа, а й надихається старий монастир новим життям. Омолоджуються стіни і куполи церкви, повстав новий монастирський корпус з братською церквою, споруджено пам’ятник святителю Миколаю. Ведуться розписи в центральному храмі обителі, буяє квітами подвір’я монастиря, побудовані пекарня та нова іконна лавка.
Тягнуться до сонця яблуні в молодому садку, обнесеному стародавнім плотом, плескається риба в монастирському ставку. Підсобне господарство забезпечує продуктами харчування не лише монахів, а й дітей-сиріт та й просто нужденних. Адже в будь-який час в монастирі нагодують голодного, дадуть притулок бездомному, допоможуть скривдженому.
А ще, люди переказують одне одному, що немає такої людини на світі, якій би відмовили тут у допомозі. Так із зеленого пагорба на околиці міста, з цієї дивної Божої оази, щедро ллється доброта, милосердя і любов.