У тихій задумі високого синього неба, на березі наймальовничішого з озер України купається в промінні сонця величний Петропавлівський храм. Здалека здається, що ніби корабель з білосніжними парусами, на мить причалив до берега і ось-ось відправиться у плавання по чистому плесу Світязя.
Озеро Світязь – найглибше в Україні. Вода в ньому в двадцять разів чистіше, ніж в московському водогоні. У сонячну погоду дно видно на кількаметровій глибині. Розташований Світязь неподалеку селища Шацьк. Окрім нього, тут є ще двадцять озер. І найкрасивіше і велике серед них – Світязь. Він чимось схожий на море.
Має довжину 9,3 і ширину 4,8 кілометра. Площа озера – 2750 гектарів. Найбільша глибина – 58,4 метра, а середня – 6,9 метра. У вітряну погоду хвилі тут досягають півтораметрової висоти.
На березі озера розташоване однойменне село. Перша писемна згадка нього відноситься до 1444 року. Існуючий нині Петропавлівський храм побудовано в 1846 році місцевим поміщиком графом Браницьким.
Церква побудована на східному березі мальовничого озера, однокупольна, центральна частина побудована на основі кола. До неї прибудований із заходу притвор, а зі сходу – вівтарна частина. З півдня і півночі від центральної частини – чотирьохколонні тосканські портики з двосхилим дахом. Розвинутий монументальний купол церкви підкоряє собі всі частини споруди, створюючи характерний для Волині силует.
Двері цього храму ніколи не зачинялися, ніколи не припинялася в ньому служба Божа. Багато поколінь волинян молилося в цій церкві, серед них і святий Православної Церкви – священномученик Фадей (Успенський), який відвідав парафію в 1910 році.
Протягом 1918-1943 років настоятелем у Світязі був о. Анастасій Абрамович. Високоерудований священик, громадський діяч і добрий пастир. В історію української педагогіки протоієрей А. Абрамович увійшов як автор унікального, посібника для вчителів і священиків, викладачів Закону Божого у державних і церковнопарафіяльних школах. Праця стала підсумком багатолітньої душпастирської діяльності і носила назву "Методика Закону Божого". У 1938 році книга була надрукована в м. Крем'янці. Але несприятливі обставини, а саме – війна і прихід радянської влади зробили книгу мало поширеною, а пізніше і майже повністю забутою в науковій літературі.
Лихо спіткало і саму родину священика. Наприкінці 1943 року священик з рідними прийняв мученицьку смерть від рук убивць. Партизани, невідомо, чи польські, чи радянські, по-звірячому розправились з пастирем – священика з дружиною і сина-студента вбили і вкинули в криницю. Поховано мученика за олтарем церкви.
У часи атеїстичних радянських лихоліть храм святих первоверховних апостолів Петра і Павла у с. Світязь продовжував функціонувати, не переривався у ньому потік молитви.
У 1999 році при Петропавлівському храмі було організовано перший в Україні православний табір для дітей-сиріт.
27 вересня 2001 року у Світязькому храмі сталося диво – замироточила Почаївська ікона Божої Матері, яка відтоді є головною святинею Петропавлівської обителі.
В 2002 році при храмі засновано чоловічий монастир. Наступного ж року розпочалося будівництво братського корпусу з домовим храмом на честь ікони Божої Матері "Спорителька хлібів". Розповідають, що коли копали рови під фундамент братського корпусу до настоятеля підійшов житель с. Омеляне і сказав, що йому ще 20 років тому, приснився сон, ніби на тюльпановому полі копають рови. Він запитав тодішнього батюшку: "Що тут буде?" – "Монастир", – відповів той. (Саме тут один селянин довго вирощував тюльпани на продаж, вони й тепер часто викидають зелені листочки із землі).
Нині монастир живе своїм життям. У ньому подвизаються 3 ченця і 6 послушників. Кожного дня звершуються уставні богослужіння, підноситься чернеча молитва. Функціонує Петропавлівський храм, в стадії будівництва братський корпус та церква в ім'я ікони Божої Матері "Спорителька хлібів".