Серед видатних історичних постатей нашого краю ім’я митрополита Арсенія Мацієвича ще мало відоме широкому загалу. А між тим цей видатний церковний діяч XVIII століття народився та виріс у нашому краї. Його життя, подвиг стояння за істину та віру, викликають благоговійну шану багатьох поколінь християн.
Святитель Арсеній, в миру Олександр Іванович Мацієвич, народився в 1697 році у м. Володимирі Волинському в родині священика. Спочатку вчився в місцевій духовній школі, згодом здобув блискучу освіту у Львівській та Київській академіях. У 1716 році майбутнього митрополита направили у Чернігівську єпархію в Новгород-Сіверський Спаський монастир проповідником. Тут він був пострижений у чернецтво з ім'ям Арсеній.
У той час більшість архієреїв, богословів, науковців у Російській імперії були вихідцями з України. Оскільки на відміну від Московщини, в Україні наука та освіта стояли на високому рівні. Так і отець Арсеній їде на Північ, щоб присвятити себе місіонерській праці, проповідуючи Слово Боже. Багато трудився місіонером у Сибіру. Був флотським священиком у Камчатській експедиції. Згодом працював викладачем у Петербурзі.



У березні 1741 року отця Арсенія висвятили у єпископи і призначили митрополитом Тобольським і всього Сибіру. Проте слабке здоров'я (цинга, якою захворів у північних морях) не дозволили йому довго бути на цій кафедрі. У лютому 1742 року святитель Арсеній був направлений у Ростовську єпархію.
Протягом двадцяти років Святитель Арсеній був Ростовським митрополитом, керував єпархією з великою ревністю, піклуючись, щоб церква була вихователькою народу. Він залишив про себе в Ростові глибоку пам'ять як святитель благочестивого життя, суворий, але разом з тим і поблажливий.



Владика Арсеній любив проповідувати Слово Боже. За свідченням сучасників, "проповідь його, зігріта теплотою віри, привертала велику кількість слухачів, глибоке мовчання яких переривалося хіба одними побожними зітханнями". Дванадцять величезних томів, написаних густим шрифтом, містять його чисельні проповіді і замітки, вони є дуже красномовним свідченням його праць на цьому поприщі.
Владика «був до всіх милостивий, часто служив у соборній та в інших церквах, жебраків грошима наділяв у всі недільні і святкові дні», так що після двадцятилітнього керування найбагатшою єпархією, у нього не виявилося ні розкішного одягу, ні гарного посуду, ні грошей, ні багатих запасів – тільки десять пудів цукру, що йому подарували купці, і він не встиг роздати.
Починаючи з другої половини XVIII століття в Російській імперії був виданий ряд указів, що ущемляють Православну Церкву. Ростовський митрополит Арсеній гаряче виступав на захист Церкви. Він відкрито виразив протест проти нововведень, що шкодять Церкві, (зокрема, проти вилучення церковних земель). Імператриця Катерина II, яка мала особисту неприязнь до митрополита Арсенія, ознайомившись з його посланнями, розцінила їх як втручання у політику й образу Імператорської Величності. Святителя було заарештовано і привезено в Москву, а 1 квітня 1763 він став перед судом Синоду.



Суддями були молоді єпископи, більшість з який вчив сам митрополит Арсеній. Суд ухвалив: «… архиерейства и клобука лишить и послать в отдаленный монастырь…». Церемонія зняття сану проходила в Московському кремлі. Віддаючи архієрейський одяг і знаки сану, святитель Арсеній кожному архієрею говорив про те, в яких обставинах той чи інший його кривдник помре. Усі ці пророцтва згодом збулися, а церква, де відбувалося це беззаконня через два місяці після несправедливого суду завалилася без усяких видимих причин. Усе це зміцнило в народі думку про митрополита Арсенія як про мученика.
Багато страждань перетерпів святитель Арсеній, мстива цариця Катерина II вирішила заховати в'язня так, щоб народ про нього забув. Святитель був позбавлений чернечого чину і в мужичій одежі з образливим йменням «Андрей Враль» («Брехун») був перевезений у Ревель (нинішній Таллін). Там його розмістили в казематі фортеці – камері розміром 2 на 3 м. З 1771 року він був фактично заживо похований, адже двері темниці були замуровані. Щоб ще більше поглумитися зі святого, безбожна цариця наказала повісити в камері, перед очами святителя його портрет у повному митрополичому вбранні.
Як свідчить історія, передбачаючи швидку кончину, митрополит Арсеній просив надіслати священика, щоб посповідатися і причаститися. Коли ж замуровані двері вибили і впустили священика в камеру, він вибіг звідти: перед ним був не колодник, а архієрей в облаченні. Коли офіцер знову увів священика в каземат, то побачив митрополита Арсенія вже простим арештантом.
У страшних муках від голоду і холоду, наш славетний земляк Святитель Арсеній відійшов до Господа 28 лютого 1772 року й у той же вечір був похоронений біля північної стіни дерев'яної церкви свят. Миколая. Після смерті владики на стіні темниці знайшли цитату зі Святого Письма, напис був надряпаний, очевидно, цвяхом: «Благо мне, яко смирил мя еси».
Митрополит Арсеній належить до видатних ієрархів Церкви XVIII століття. Покірливо перенісши всі випробування: неправедний суд, наклеп, гоніння, заслання, тюремне ув’язнення, він сподобився від Бога дару прозорливості і чудотворінь. Народ за всіх часів зберігав пам'ять про митрополита-мученика Арсенія. Всупереч заборонам імперської влади, православні свято шанували його.
У 2000 році владику Арсенія залучили до лику святих як «ревного святителя Церкви, що прийняв мученицьку смерть за Христа і Його Церкву».
Святитель Арсеній поповнив сонм святих землі Волинської, пам'ять його звершується 13 березня.