У тихій задумі високого синього неба купається в промінні сонця архітектурний ансамбль Свято-Успенського Низкиницького монастиря. Здалека здається, що він ніби виріс на цій горі й стрімко підіймається над околицями довкілля. В основі стоїть Успенський храм.


Він являє собою, правильної форми, рівнораменний хрест. Особливою легкістю ліній і витонченістю укріплень, виділяється центральна його частина, що має високий барабан і увінчується куполом. Такі ж самі чотири знижені бокові розгалуження хреста в центральній композиції цієї трактованої в дуже стриманих формах споруди безпосередньо знайшов втілення, тип дерев'яного п'ятиверхого храму. Вдалі пропорції основних об'ємів та верхів, гранична простота архітектурного задуму, стримане використання мальовничого ліплення роблять цю пам'ятку однією з видатних споруд свого часу.
Щодо часу будівництва храму існує багато суперечливих думок та ідей. Згідно історичних джерел датою початку будівництва Успенської церкви є 1636 рік. Інколи помилково вказують на 1643 рік – рік, коли Адам Кисіль написав свій заповіт про заснування в Низкиничах монастиря. Але в самому заповіті чітко вказується, що стіни церкви вже закладено і на монастир покладається завдання завершити будівництво.
Спочатку храм було освячено на честь «Покрови Принайсвятішої Діви Марії». Відома достовірна дата освячення церкви - воно відбулося в 1653 році. Проте парафіяльний священик Іоан Ящевський подав для суду в 1837 році опис церкви, складений в 1806 році, в якому говориться, що вона була побудована в 1659 році. Як погодити ці дати? У 1653 році помер Адам Кисіль. Він заповідав, щоб поховали його в Низкиничах, де протягом двох століть покоїлися його предки. Ймовірно, що освячення церкви було прискорено, щоб можна було в склепі під нею захоронити фундатора. А певна частина робіт, другорядних, могла виконуватися й опісля, аж до 1659 року.
Отже, спираючись на відомі джерела цілком ймовірно вважати, що церква будувалася протягом 1636 - 1659 років. Але навіть не конкретизуючи дати, можна з впевненістю сказати, що будівництво велося біля двох десятків років. Як на ті часи це були цілком нормальні строки
На початку церква була покрита ґонтами, як говорили в давнину – “побита ґонтом“. Однак не слід таку покрівлю вважати вбогою. На ті часи кращої не знали, червона черепиця в нас не застосовувалась. Ґонтова покрівля коштувала недешево: стругані дощечки та клепані спеціальні цвяшки – гонталі виготовлялися вручну.
У 1796 році монастирський храм стає приписним до парафії села Калусів.
У 1832 році було проведено ревізію церков Волинської єпархії московським протоієреєм Платоновим. Низкиницька церква, в якій на той час у зв'язку з закриттям монастиря не проводилось богослужіння, одержало право окремого приходу.
У 1839 році з відкриттям Низкиницького приходу Волинська духовна консисторія через місцеве губернське управління поставила вимогу від нового власника Низкиницького маєтку дворянина Модзалевського щодо наділу Низкиницькій церкві земельної ділянки і ремонту церкви. У 1841 році Модзалевський звернувся в губернське управління з заявою, що на ремонт церкви потрібні великі кошти, і він не в змозі зі свого порівняно невеликого маєтку села Низкиничі виділити такі гроші, оскільки для цього потрібно було б продати сам маєток. З огляду на те, що будівничий церкви Адам Кисіль призначив для її підтримання значні капітали, які були переказані у фонди Володимир-Волииського монастиря, то, на думку Модзалевського, потрібно було б повернути ці капітали Низкиницькій церкві і використати на її ремонт.
Губернське управління направило заяву Модзалевського у Володимир-Волинський повітовий суд на розгляд. Повітовий суд своїм рішенням від 23 березня 1842 року постановив: всі підписані Адамом Кисілем Низкиницькій церкві капітали та угіддя повернути на користь цієї церкви. Рішення затверджено було 30 червня 1843 року на засіданні Волинської громадянської палати. Але урядовий Сенат, куди справа ця перейшла на ревізію, з постановою волинських судів не погодився і, прийнявши до уваги, що всі монастирські капітали перейшли в казну, по зібранню доповнюючих документів постановив: поміщика Модзалевського звільнити від обов'язку виконувати ремонт Низкиницької церкви, зобов'язавши його в той же час наділити її земельною ділянкою. З указу урядового Сенату по цій справі видно, що Модзалевський заявляючи про нестачу коштів на ремонт церкви, писав у своє виправдання, що ця церква дуже велика і що іншої такої за розмірами нібито нема по всій Волині.
Після виділення Модзалевським земельних угідь на користь церкви питання про її ремонт затихло. Справа закінчилась тим, що церква стала запущеною, а священик, одержавши в селі Низкиничах землю, перейшов жити в Калусів.
Кілька десятиліть храм пусткою стояв на пагорбі. Люди обминали його, лиш тільки ворони вилітали з пустих зіниць вибитих вікон, а вночі з кущів, що поросли на банях, жалісно кричав пугач.